Олексій Валерійович народився 12 лютого 1983 року в місті Кіровоград Кіровоградської області. Батько був військовим і деякий час родина мешкала в Угорщині. Там маленький Олексій вперше побачив літаки на військовому летовищі, куди інколи приїздив із татом. З раннього віку проявляв інтерес до авіаційної техніки.

Після повернення сім’ї в Україну батько Олексія працював на авіабазі Канатове. Юнак користувався кожною можливістю побувати на аеродромі. У своїх мріях вже був авіатором, залюбки одягав пілотку і при нагоді, коли бачив військового, обов'язково віддавав честь.

У 1990 році вступив до ЗОШ № 11 м. Кіровограда (нині КЗ «Ліцей "Муніципальний колегіум" Кропивницької міської ради»). Добрий, комунікабельний, завжди мав багато друзів, намагався зацікавити їх своїм захопленням технікою. Відвідував технічний гурток, вчився збирати велосипеди, мотоцикли. У старших класах свій вільний час приділяв реставрації автомобілів. Пізніше це хобі переросло у власну справу: зумів відновити батьківську Волгу, яка підлягала утилізації. У автолюбителів мав високу репутацію «майстра – золоті руки».

Любив історію, багато читав, займався танцями, грою на акордеоні. Часто з друзями ходили на риболовлю.

У 2000 році вступив до Державної Льотної Академії України (нині УДЛА). 2005 року Олексій закінчив ДЛАУ і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Виробництво, технічне обслуговування та ремонт повітряних суден і авіадвигунів» та здобув кваліфікацію інженера по експлуатації повітряних суден (систем ПС).

2006 року був прийнятий на посаду авіаційного техніка з експлуатації літака та двигуна в Авіаційно-технічну базу (АТБ) ДЛАУ. Постійно підвищував свій професійний рівень. У подальшому був переведений на посаду інженера цеху оперативного, періодичного технічного обслуговування.

Освоїв експлуатацію типів літаків: Ан-2, Ан-24, Ан-26, Ан-30, Ан-32, Ан-74, Як-52, НАРП-1, Diamond DA-40, DA-42, K-10, Л-410, Cessna-172.

В межах службових обов’язків Олексій побував у багатьох країнах.

Був доброзичливим, завжди готовий допомогти, за що здобув повагу серед колег і друзів.

З майбутньою дружиною Надією познайомився у 2004 році. У 2010 році одружився, був дбайливим, люблячим, чуйним чоловіком. У 2012 році народилася донечка Софія. Тато запам'ятався дитині цікавими розповідями, сам створював казкові сюжети, завжди мав відповіді на різноманітні питання як у сфері науки, так і літератури.

Планував відкрити свою автомайстерню. Придбав кілька станків та самотужки навчився виточувати різні деталі, виготовляв запчастини під замовлення.

З початком повномасштабного вторгнення рф проти України продовжував працювати в Льотній академії НАУ та долучився до волонтерської допомоги військовим. У вільний від основної роботи час виготовляв гвинти, варив люки для винищувачів з авіабази у Канатово.

Призваний на військову службу 1 серпня 2022 року. Проходив підготовку у Навчальному центрі на території Одеської області. Був розподілений у 79-ту окрему десантно-штурмову бригаду (Миколаївська область) на посаду командира взводу. Мав позивний «Льотчик».

Брав участь у бойових діях на Донецькому напрямку, під час боїв за місто Мар’їнку (Покровський район Донецької області) отримав контузію.

Оберігаючи від хвилювань свою родину, говорив, що служить у безпечному місці в авіаційній частині.

У період 15.12.2022 – 11.02.2023 рр. пройшов навчання у Військовій академії (м. Одеса) за програмою підготовки курсу підвищення кваліфікації офіцерів ЗСУ (командири рот) за спеціальністю: бойове застосування аеромобільних (повітрянодесантних), десантно-штурмових, гірсько-піхотних і морської піхоти з'єднань, військових частин, підрозділів.

У лютому 2023 р. переведений до 82-ї окремої ДШБр (сформована на початку 2023 року на базі 3-ї батальйонно-тактичної групи), був призначений на посаду командира роти.

У лютому-березні 2023 р. пройшов навчання у Німеччині. Німецький Бундесвер провів своєрідний експрес-курс для українських військових: підрозділи проходили тренування на німецьких БМП «Marder» переважно на полігоні школи танкових військ у Мюнстері, що у Нижній Саксонії. Підготовка військових була синхронізована з передачею Україні бойової техніки. По 12 годин на день та шість днів на тиждень: Олексій разом з кількома сотнями українських військових пройшов інтенсивний курс з вивчення основ обслуговування та експлуатації бойової техніки.

Практичні заняття відбувалися на танкових симуляторах, військовослужбовці ЗСУ також мали можливість випробувати набуті навички безпосередньо на бойових машинах. Під час тренінгів вчилися поводженню з транспортним засобом і його системами озброєння, а також усуненню несправностей і основам обслуговування.

О.В. Пашкевич у складі представників Міністерства оборони України брав участь в отриманні і обкаті нової техніки, зокрема, БМП «Marder».

Бригада, в якій проходив службу Олексій, оснащена різними видами техніки: броньовані машини піхоти – американський «Страйкер» (Stryker), німецький «Мардер» (Marder), піхотні тягачі США М113, британські «Челенджери» (Challenger) тощо.

Своїми спогадами про Олексія поділився його побратим із позивним «Змій»: «У нашому підрозділі багато техніки, він знав всю систему машини, допомагав інженерний хист. Якщо якась техніка виходила з ладу, наш командир не буде їсти і спати, поки не відремонтує, головний пріоритет – постійна підтримка боєздатності техніки. Як командир роти – він був золотою людиною. Для нас усіх був як батько».

Олексій охоче ділився з підлеглими своїми знаннями. Дбав про побратимів, для кожного знаходив час. За це його поважали і цінували оточуючі.

З серпня 2023 року 82-а окрема десантно-штурмова бригада проводила контрнаступальні дії на одній із найважливіших ділянок фронту – Запорізькому напрямку. Разом з іншими бригадами їм вдалося звільнити ключові населені пункти, зокрема, село Роботине.

В результаті одного з авіаударів рф по позиції, де знаходився О.Пашкевич, його підрозділ зазнав значних втрат. У Олексія стався важкий серцевий напад. Але він відмовився від транспортування до шпиталю, медики рятували його в польових умовах: кілька діб ставили крапильниці в окопі. І за таких обставин Олексій Валерійович продовжував керувати діями підпорядкованої йому роти.

Востаннє Олексій спілкувався у Viber з дружиною Надією 23 жовтня 2023 р. Вона зберігає цю переписку, там останнє освідчення в коханні один одному… Того вечора Олексій відповів Надії о 18:15, а потім ще раз о 20:12, перед виходом на завдання. Писав про свої сподівання на кількаденну відпустку. Вдома він не був з 28 жовтня 2022 р. Навіть у подарунок для батька купив пляшку коньяку.

Увечері 23 жовтня Олексій після виконання завдання вивів своїх підлеглих до безпечного місця, а сам з військовим зв'язківцем повернувся на позицію; о 3:00 годині ночі ворожий безпілотник виявив їхнє розташування та скинув вибухівку.

Родина Олексія дізналася про обставини його загибелі з Витягу із наказу №311 від 31.10.23 командира в/ч А2582: «Лейтенант Пашкевич Олексій Валерійович, призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період, командир 1-ї десантно-штурмової роти 1-го десантно-штурмового батальйону військової частини А2582 загинув 24 жовтня 2023 року внаслідок ураження системою скиду БпЛА противником, в ході виконання бойового завдання, а саме ведення штурмових (наступальних) дій поблизу населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області».

Чин похорону відбувся 27 жовтня 2023 року на Алеї Слави Далекосхідного кладовища у м. Кропивницький.

На церемонії поховання свого командира були присутні 5 побратимів, яких він врятував ціною власного життя.

Для родини та близьких Олексій Валерійович назавжди залишиться найкращим сином, чоловіком, батьком, братом, другом, побратимом.

Ми схиляємо голови перед подвигом Олексія Валерійовича Пашкевича. Поділяємо біль і гіркоту непоправної втрати з сім’єю Героя. Світла пам'ять і вічна слава полеглому захисникові вільної та незалежної України!