ЧОБАНУ СТЕПАН ІВАНОВИЧ

Життєпис

Степан Іванович Чобану народився 21 грудня 1963 року у селі Долинському Болградського, згодом Ренійського, нині Ізмаїльського району Одеської області. Батьки працювали у місцевому колгоспі: тато – Іван Миколайович – у будівельній бригаді теслярем, а мати – Ганна Іллівна – у городній бригаді. У родині було четверо дітей, Степан та його сестра – двійнята.

З 1971 по 1981 роки навчався в Долинській загальноосвітній середній школі. У 1981-му році Степан пройшов курс водія вантажного автомобіля в Ізмаїльському ТСААФ (Товариство сприяння армії, авіації та флоту). Залишився в колгоспі працювати помічником тракториста.

1982 року був призваний на військову службу до лав радянської армії. Служив водієм санітарного автомобіля УАЗ в Умані, в одному з навчальних авіаційних полків Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків (ЧВВАУЛ). Під час строкової служби він заприятелював з багатьма курсантами, серед яких був і Сергій Дроздов [командувач Повітряних сил Збройних Сил України (2015-2021 рр.), генерал-полковник]. Степан спостерігав, як у повітря здіймаються літаки, пілотовані курсантами, захопився авіацією і прийняв рішення опанувати льотну професію. Він написав листа молодшому братові з проханням надіслати необхідні документи. Через півтора роки строкової служби подав документи до ЧВВАУЛ. На вступному екзамені з математики всі завдання виконав правильно, а от пояснити було важко, адже в рідній школі в Бессарабії навчання було молдавською мовою.

Батьки Степана Івановича не знали, що син вирішив обрати професію військового льотчика. Дізналися, коли він був зарахований до списків курсантів.

Степан навчався у Чернігівському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків з серпня 1983 по грудень 1987 року за спеціальністю: «Командна тактична винищувальної авіації», йому була присвоєна кваліфікація «льотчик-інженер». Жартував: «я льотчик мінус інженер». Був серед небагатьох курсантів, які завершили навчання на бойовому літаку МіГ-23.

З грудня 1987 року проходив військову службу на посаді льотчика в 190-му винищувальному авіаційному полку, дислокованому на аеродромі Канатове, поблизу міста Кіровоград. Проживав у Кіровограді за адресою: вулиця Добровольського, 7. Під час служби на МіГ-23 виявив бажання виконувати бойові завдання в Афганістані, але через молодий вік залишився в місці постійної дислокації. Мріяв, аби той аеродром у Канатовому, на якому він розпочинав службу, став його останнім місцем служби перед звільненням.

У серпні 1989 року пройшов перенавчання на літаку Су-27 і був направлений для подальшого проходження служби у 831-й винищувальний авіаційний полк, дислокований в місті Миргороді Полтавській області.

Довідка: 831-й винищувальний авіаційний полк було створено у листопаді 1941 року. За мужність та героїзм особового складу, виявлені при виконанні завдань командування у ході визволення міст Галац та Ізмаїл, полку присвоєно почесне найменування «Галацький». З 1977 полк постійно базувався на аеродромі в місті Миргороді. 13 січня 1992 року 831-й винищувальний авіаційний полк склав присягу на вірність українському народові. У 2003 році полк було пеpеформовано у 831-шу бригаду тактичної авіації.

У 1992 році Степан Чобану без вагань присягнув на вірність народу України: «Я народився на українській землі, тут мій дім, мої батьки, моя сім’я – отже, тут моя Батьківщина». Відтоді він гідно продовжував виконувати свій військовий обов’язок у лавах Збройних Сил України.

У скрутні часи для країни, при дефіциті авіаційного гасу, польотів та відсутності грошового забезпечення, попри ці труднощі, як і багато інших авіаторів, продовжував виконувати поставлені задачі з чергування у складі сил ППО та захисту нашої країни. Здобув кваліфікацію «Військовий льотчик 1 класу», його загальний наліт склав понад 1100 годин на літаках Л-39, МіГ-23 (модифікацій «М», «МЛ», «МЛД»), Су-27.

Займав посаду начальника повітряно-вогневої та тактичної підготовки 831-ї бригади тактичної авіації.

Учасник багатьох навчань та досліджень військової техніки; брав участь у трьох військових парадах з нагоди Дня Незалежності України – пролітав над Хрещатиком у 1996-му, 2001-му, 2008 роках. Так, 1996 року льотчики миргородського полку брали участь у військовому параді на честь 5-ї річниці Незалежності України. Четвірка Су-27 супроводжувала стратегічний ракетоносій Ту-160.

У серпні 2008 р. Степан Чобану разом з льотчиками 831-ї БрТА, на чолі з командиром частини полковником Юрієм Кришталем, пролетіли в небі над Хрещатиком, беручи участь в авіаційній складовій військового параду на честь 17-х роковин Дня Незалежності України.

Підготовка до льотної зміни (до виконання завдань польоту) – особливий ритуал, який проходить кожен льотчик. Степан Чобану ґрунтовно вивчав та повторював всі особливі випадки, які можуть виникнути під час польоту. І вони траплялися. У 2008 році Степан Іванович був відібраний командуванням частини для участі у військовому параді в Києві. Це був перший демонстраційний політ літаків тактичної авіації після Скнилівської трагедії (найбільша катастрофа в історії авіаційних шоу сталася 27 липня 2002 року на військовому аеродромі «Скнилів» у Львові). Перед польотом було багато хвилювань. Але на підльоті до столиці у Степана відмовив один з двигунів. Йому запропонували посадити літак на запасному аеродромі.

Він відмовився: «Ні, не треба, я впораюсь. я зможу, усе буде добре. Я теж хочу вдома, у Миргороді, святкувати День Незалежності України разом із усіма. Ніякого запасного аеродрому не треба». Успішно завершив політ, довівши свій професіоналізм, витримку і вірність справі. Той День Незалежності став незабутнім. Улюблена альтанка, обвита виноградом, посадженим його руками... У центрі – маленький фонтан, у якому охолоджувалися херсонські кавуни, а довкола – дитячий сміх родин авіаторів частини.

Неодноразово військовий льотчик Степан Чобану брав участь у міжнародних авіашоу на льотних майданчиках країн Європи, зокрема у складі демонстраційної групи вітчизняних ВПС у Румунії в 2001 та 2016 роках.

Йшов 2010 рік. Степан Чобану вирішив завершити службу в ЗСУ. Повідомив родину: «Я пишу рапорт на звільнення». Дружина запитала, чи добре він подумав. Степан запевнив, що не сумуватиме за літаками. Пройшло зовсім мало часу. Якось їдуть вони на авто. Аж раптом у повітрі почувся гуркіт. Зупинилися. В небі винищувач майстерно розсікав густі хмари. Степан Іванович почав коментувати: «Тут треба так зробити, а тут – інакше». Дружина перепитала: «То ти так не сумуватимеш за польотами?». Чоловік промовив: «Не думав, що настільки».

У березні 2010 року Степан Іванович у званні майора вийшов у відставку по мирному часу (йому було 45 років), однак льотчики до 60 років рахуються у запасі (резерві) у разі оголошення війни.

На початку 2015 року заступник командувача Повітряних Сил з авіації – начальник авіації Командування Повітряних Сил Збройних Сил України, генерал-лейтенант Нікіфоров Василь Семенович зібрав льотчиків першого класу: « Хлопці, ви нам потрібні. У зв’язку з військовою агресією російської федерації, я прошу вас повернутися до лав Збройних Сил України, у вас – бездоганні послужні списки та відмінні льотні навички. Ви необхідні для підтримки молодого льотного складу, щоб передавати свій досвід, підвищувати рівень їхнього вишколу та навчати польотам як пілоти-інструктори». Так Степан Чобану повернувся у військову авіацію: «Це те, що я люблю і вмію робити найкраще».

А в 2019 році був призваний на військову службу під час мобілізації. Служив на посаді військового льотчика-винищувача першого класу, командира авіаційної ланки авіаційної ескадрильї у 831-ій Миргородській бригаді тактичної авіації.

Маючи бездоганний послужний список і відмінні льотні навички, Степан Іванович був необхідний для підсилення Військово-Повітряних Сил. Як один із найдосвідченіших льотчиків ПС ЗСУ, виконував бойові чергування у складі сил протиповітряної оборони. В якості льотчика-інструктора навчав «секретам» професії молодий льотний склад.

Коли Степан бачив кінострічки про льотчиків, то казав, що в житті не все так, як на екрані. Але якщо у нього, як у льотчик-аса, запитували, хто на його думку є більш професійно майстерним, а хто – ні, Степан відповідав: «Немає сильних та слабких. У кожного свій почерк…». Мав свій унікальний льотний почерк і Степан Чобану.

У Степана Івановича був позивний – «Chefache». «Чефаче» у перекладі з молдовської мови – «що робиш!». Він так завжди говорив із жартівливим докором, якщо хтось із його рідних чи друзів щось робили не так, як потрібно.

Останній політ

«Така доля у дружини льотчика – чекати з польотів чоловіка. Хвилювання завжди було. Коли льотна зміна завершувалася, Степан телефонував до мене і повідомляв, що все в порядку», – згадує Ганна Чобану.

…Остання розмова Степана Івановича була із братом дружини. Той переживав, телефонував посеред ночі. Льотчик заспокоював: «Олеже, все одно ми їх переможемо. Не дохнуть коні, коли цього хочуть собаки. Ми з тобою на Великдень посидимо за столом».

Не сталося... В ніч на 24 лютого 2022 року Степан Чобану був на бойовому чергуванні в черговій ланці. Напередодні, 23 лютого, він віддав ключі від машини дружині. Ганна тоді ще не знала, що бачила чоловіка востаннє. «Як би ж я знала, якби ж я знала…», – картає себе Ганна Дмитрівна.

За кілька днів до початку війни дружину охопило недобре передчуття. Втім, знаючи чоловіка, вона була впевнена в ньому. Хто, як не він, впорається з усіма труднощами та непередбачуваними ситуаціями?

23 лютого 2022 року Степан Іванович заступив на бойове чергування, а вже 24 лютого 2022 року вивів літак з-під ракетного удару, який здійснила країна-агресор по аеродрому 831-го винищувального авіаційного полку в місті Миргород. Машину льотчик розмістив на резервному аеродромі.

Його найближчі друзі також стали на захист Батьківщини: льотчики Олександр Оксанченко (26.04.1968–25.02.2022), Едуард Вагоровський (26.02.1965–24.02.2022), Дмитро Коломієць (05.12.1973–24.02.2022), усі – Герої України, посмертно.

З честю і гідністю Степан Іванович продовжував виконувати бойові завдання, за кілька днів встиг виконати більше 10 бойових вильотів для протидії ворожій авіації та крилатим ракетам.

Ганна Дмитрівна часто згадує один зі своїх снів: «Сниться ангар. Степан стоїть на сходах. Я його обіймаю та гірко плачу. А потім він пішов. А за ним сходами став підніматися Оксанченко. Також ніжно обійняв мене і мовив: “Ну чого ти, Ганнуся? Ми ж всього на три дні…”».

Вона постійно думає про ці три дні. Саме з таким інтервалом загинули друзі. Олександр Оксанченко – 25 лютого 2022 року в повітряному бою над Києвом, а Степан Чобану – 28 лютого 2022 року (багато років служили пліч-о-пліч в одній бригаді тактичної авіації).

28 лютого на літаку Су-27 58-pічний льотчик-винищувач майоp Степан Чобану першим піднявся у небо і вступив у повітряний бій над містом Кропивницьким, відволікаючи на себе ворожу авіацію. Це дозволило вивести з-під удару та перебазувати на резервний аеродром решту літаків військової частини. Літак С.І.Чобану був атакований ракетами, внаслідок чого він загинув смертю хоробрих.

Льотчик-винищувач Степан Чобану безмежно любив літати. Казав: «Коли одного разу піднімешся у небо, то вже ніколи в житті не відмовишся від польоту».

6 березня 2022 року громада Миргороду попрощалася із відважними льотчиками – майором Степаном Чобану та полковником Олександром Оксанченко. Вони були поховані з військовими почестями на Алеї Героїв Миргородського місцевого кладовища. Степан і Олександр були друзями за життя і поховані поряд. Провели в останню путь Героїв України близькі, друзі, військові товариші та сотні містян.

Родина

Попри складну професію, Степан для своєї родини – дружини та двох синів – був опорою і підтримкою, завжди знаходив час, щоб поцікавитися їхніми справами та допомогти.

Ганна Дмитрівна Чобану поділилася історією своєї доленосної зустрічі зі Степаном: «Ми родом з одного села, а познайомилися в клубі на танцях. Степан переплутав мене з іншою дівчиною. Збентежив мене своєю пропозицією: “Поїдеш зі мною до Миргорода?”. Я подумала, що він жартує. Тому жартома погодилася: “Звісно поїду…”. Степан дуже здивувався моїй миттєвій згоді». Дівчина одразу відчула, що за таким чоловіком можна почуватися, мов за надійною стіною. Реєстрація шлюбу відбулася у день народження Степана – 21 грудня 1996 року.

«У наш перший подружній ранок він зробив мені каву і промовив: “Я все життя носитиму тобі каву в ліжко... ”. І дотримався обіцянки. Він дуже смачно готував заварну каву із сіллю та цукром», – розповіла Ганна. Разом вони щасливо прожили майже 27 років.

Наскільки суворим батьком був Степан Чобану? Суворою у них була мама. А тато дозволяв синам майже геть усе. Льотчик пояснював, що у дітей має бути справжнє дитинство. На всі свята – і сімейні, і професійні – родина Чобану збиралася разом із колегами по крилу. Взагалі-то льотне братерство – дуже міцне та дружнє. Льотчики і за святковим столом обговорювали польоти. Тому не дивно, що їхні діти часто обирають шлях батьків…

Молодший син – Євгеній – пілот цивільної авіації. Народився 3 квітня 2001 року в Миргороді. У 2018 році закінчив Полтавську школу-інтернат № 1. Першого вересня 2018 р. був зарахований до Льотної академії НАУ курсантом першого курсу денної форми навчання факультету льотної експлуатації та обслуговування повітряного руху.

У 2022 році отримав диплом бакалавра. З Наказу начальника Льотної академії НАУ №483/о від 30.06.2022 «Про завершення навчання курсантів набору 2018 року денної форми навчання факультету льотної експлуатації та обслуговування повітряного руху (ЛЕОПР) освітнього ступеня “Бакалавр”»: «ЧОБАНУ Євгенію Степановичу, курсанту факультету ЛЕОПР (183 н/г), який успішно виконав освітньо-професійну програму “Льотна експлуатація повітряних суден”, Присудити освітній ступінь бакалавра за спеціальністю 272 “Авіаційний транспорт”. Присвоїти кваліфікацію бакалавра з авіаційного транспорту, пілота (другого пілота) і Видати диплом бакалавра встановленого зразка».

У вересні 2022 року Євгеній вступив до магістратури і продовжив навчання в Льотній академії НАУ. У січні 2024 року отримав диплом магістра. Витяг з наказу директора Льотної академії Національного авіаційного університету від 31 січня 2024 року № 103/о «Про завершення навчання курсантів набору 2022 року денної форми навчання факультету льотної експлуатації освітнього ступеня “Магістр”»: «Курсанту факультету ЛЕ 181М н/г ЧОБАНУ Євгенію Степановичу, який успішно виконав освітньо-професійну програму “Льотна експлуатація повітряних суден”, Присудити освітній ступінь магістра за спеціальністю 272 “Авіаційний транспорт”, Присвоїти кваліфікацію магістра з авіаційного транспорту і Видати диплом магістра встановленого зразка». У теперішній час Євгеній навчається за кордоном, вдосконалює льотну майстерність в одній з авіаційних шкіл.

Ганна Дмитрівна багато років була військовослужбовцем. Проходила службу у тій же військовій частині, що і Степан Іванович. У серпні 2024 року звільнилася з лав ЗСУ.

Не польотами єдиними

Степан Іванович був не тільки професійним льотчиком, а ще й доброю та щирою людиною. Майор Чобану дуже любив куховарити. За словами дружини, страви у чоловіка виходили надзвичайно смачними, він жартував: «От коли я готую, то діти їдять все… Не те, що ти готуєш…». Втім, одного разу стався кумедний випадок. Льотчики були у відрядженні. І так співпало, що у декількох із них в жовтні були дні народження. Степан Іванович вирішив побалувати колег фаршированими перцями. І переплутав: замість солі додав соди питної. Всі накинулися на перець, вихваляючи кухаря та дивуючись незвичному смаку страви. З’їли все.

Надзвичайно смачним у нього виходив бограч – одна із останніх страв, яку навчився готувати. Солянка у його приготуванні була дуже смачною. Любив страви національної кухні готувати: рибу, запечену на вугіллі із помідорами та болгарським перцем.

Дружина Ганна розповіла про ще одне захоплення чоловіка – виноград. Він садив його майже всюди: біля гаража, біля балкону, навіть примудрився посадити на аеродромі біля альтанки і на території чергової ланки. Плекав кожен саджанець, збирав врожай, виготовляв смачне вино та щедро пригощав друзів. Восени Степан Іванович любив їздити до рідного села, на збирання винограду. Для нього це була можливість не тільки долучитися до улюбленої справи, а й навідатися до рідних. Навіть на шевроні Степан Іванович зображений, тримаючи виноград.

Серед улюблених видів відпочинку було і полювання – заняття для справжніх чоловіків, сповнене романтикою, азартом, цікавими розмовами у колі однодумців. А ще, Степан Іванович вважав, що воно загартовує витривалість та розвиває спостережливість.

Друг та побратим Олександр Оксанченко «підсадив» на риболовлю. Вони були сусідами, мешкали в одному будинку. Степан жартував: «Санько, вийдемо на пенсію і поїдемо до Норвегії порибалити». Молодший брат дружини Степана – Ганни Дмитрівни – живе у Норвегії, він теж любить рибалити.

Також Степан Іванович захоплювався катанням на ковзанах. Однією з його найулюбленіших історій була про те, як у шкільні часи, в своєму рідному селі, він буквально з нічого зробив собі ковзани і саме на саморобних ковзанах навчився кататися.

Степан Іванович добре знався на класичній літературі, перечитав усю домашню бібліотеку.

Невтомно вдосконалював свою англійську. Міг вийти на прогулянку з вухастим другом – кокер-спанієлем Річардом, і в навушниках слухати урок мови. У 1997 році до 831-ої БрТА прибули військові авіатори зі США, тоді Степан Чобану познайомився із льотчиком Марком Фектоном і легко зміг порозумітися з коллегою.

Захоплювався історією рідного Бессарабського краю. Не втрачав зв’язки з однокласниками.

Нагороди

  • Нагороджений відзнакою МО України медаллю «За зразкову службу у Збройних силах України» III ст. (Наказ Міністра оборони №744 від 16.09.2008).
  • Відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За досягнення у військовій службі ІІ ступеня» (Наказ № 315 від 14.08.2021).
  • Нагороджений численними Подяками та Грамотами, зокрема:
    • - Подякою Командувача Повітряних сил ЗС України «за значний особистий внесок у справу розвитку та забезпечення життєдіяльності Повітряних Сил Збройних Сил України, високий професіоналізм, зразкове виконання військового (службового) обов'язку та з нагоди Дня авіації» (28.08.2015);
    • - Подякою командира військової частини А1356 «за розумну ініціативу, старанність, сумлінне виконання службових обов'язків, вагомий внесок у підтримання постійної бойової готовності бригади, багаторічну вірність традиціям військової частини А1356 та з нагоди Дня частини» (26.11.2021);
    • - Почесною грамотою Миргородської райдержадміністрації та Миргородської районної ради «за сумлінну військову службу, зразкову військову дисципліну, досягнуті успіхи у бойовій підготовці та з нагоди Дня створення частини» (листопад 2021).
  • За визначну особисту мужність і геpоїзм, виявлені у захисті деpжавного сувеpенітету й теpитоpіальної цілісності Укpаїни, віpність Військовій пpисязі Указом Пpезидента Укpаїни № 94/2022 від 2 беpезня 2022 pоку майоpу Чобану Степану Івановичу пpисвоєно звання Геpой Укpаїни з удостоєнням оpдена «Золота Зіpка» (посмеpтно).
    25 серпня 2022 р. Президент України Володимир Зеленський передав нагороду дружині Героя України майора Степана Чобану.
    Під час церемонії нагородження в столичному Маріїнському палаці і вручення «Золотої Зірки» дружині Степана Чобану Президент України зазначив: «Наші люди пройшли багато випробувань, вистояли проти зла, і сьогодні ми можемо сказати впевнено, що незалежність України ми збережемо назавжди. Збережемо, бо в нас є такі воїни. Збережемо, бо в нас є такі громадяни. Збережемо, бо в нас є така єдність».
  • Нагороджений (посмертно) відзнакою Президента України «За оборону України» (Указ Президента України від 05.08.2022 № 559/2022).
  • Рішенням Миргородської міської Ради Чобану Степану Івановичу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Миргорода» (посмертно). Нагороджений (посмертно) нагрудним знаком «Почесний громадянин міста Миргорода». 25 лютого 2023 р. міський голова вручив атрибути нагороди родині загиблого Почесного громадянина.
  • 1 жовтня 2023 р. Степану Івановичу Чобану посмертно присвоєно чергове військове звання – підполковник. Витяг з Наказу Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України № 762 від 01.10.2023 р.: «Відповідно до пунктів 43, 46 та 55 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України нижчепойменованим особам офіцерського складу Повітряних Сил Збройних Сил України, які загинули при захисті незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України та виявив при цьому мужність, самовідданість та героїзм, Присвоїти чергові військові звання: Підполковник Посмертно.
    Майору ЧОБАНУ Степану Івановичу, колишньому командиру авіаційної ланки авіаційної ескадрильї 831 бригади тактичної авіації повітряного командування “Центр”.
    Командувач Повітряних Сил Збройних Сил України генерал-лейтенант Микола Олещук».
  • Нагороджений (посмертно) відзнакою Головнокомандувача Збройних сил України «Комбатантський хрест». Наказ Головнокомандувача Збройних Сил України №923 від 18.06.2024 року.

У лютому 2024 р. Президент України Володимир Зеленський вручив сертифікат на квартиру родині загиблого підполковника (посмертно) Степана Чобану. «Ми продовжуємо нову традицію нашої держави – традицію особливої вдячності й шани до українських Героїв. До людей, які відзначились особливою хоробрістю та особливим ставленням до України. Така хоробрість і відданість зробили їх, наших Героїв, частиною української незалежності. Основа незалежності України – це люди, чия хоробрість, сила та відданість народові забезпечують існування держави та повагу до неї у світі», – зазначив Президент. За його ініціативою житло від держави одержать усі військовослужбовці та родини полеглих захисників, яким присвоєно звання Героя України.

Вшанування пам'яті

  • На одному з літаків Су-27 831-ї Миргородської Бригади тактичної авіації, на якому любив літати Степан Іванович, за ініціативи його побратимів, нанесено імʼя «Степан Чобану», тож «іменний» літак продовжує виконувати завдання з захисту неба України.
  • 27 серпня 2023 року у 831-й бригаді тактичної авіації провели церемонію спалення піаніно в пам'ять про полеглих льотчиків: Дениса Кирилюка, Степана Чобану та Олександра Оксанченка.
    Традиція спалювати піаніно в пам'ять про льотчиків, які загинули під час виконання бойових завдань, бере початок з часів Другої світової війни, а саме битви за Британію. У той важкий для королівства час чимало американських юнаків вирішили допомогти англійцям у боротьбі з агресором і стали до лав авіаторів-добровольців. У Королівських ЗС їх розподілили у штатні британські ескадрильї, в одній із таких і служив британський льотчик, який віртуозно грав на піаніно. Після важких бойових вильотів ввечері навколо нього збиралися його втомлені товариші, і він грав для них прекрасні мелодії. В один із вильотів талановитий пілот-музикант загинув після того, як його літак збили. Його брати по зброї розуміли, що тепер ніхто не зможе грати на піаніно так само добре, як він, і ніхто його не замінить у їхній спільноті. Тому було прийнято рішення урочисто спалити його інструмент. Згодом підрозділи американських авіаторів-добровольців увійшли до складу ЗС США, і відтоді в їхніх звичаях зміцнилася традиція підпалювати піаніно в пам'ять про загиблих під час виконання завдання льотчиків і на мить нагадувати самому собі про те, які ризики має ця вкрай нелегка робота.
  • Ім'я Героя України, льотчика-винищувача Степана Чобану отримала вулиця Добровольського у місті Кропивницькому, на якій він мешкав під час проходження служби в 1987-1989 роках за адресою Добровольського, 7;
  • У місті Мукачевому вулицю Гастелло перейменовано на вулицю Степана Чобану;
  • У місті Миргороді вулицю Спартаківську перейменовано на вулицю Степана Чобану;
  • У місті Києві вулицю Василя Алексухіна перейменовано на вулицю Степана Чобану;
  • У місті Рені вулицю «28 червня» перейменовано на вулицю Степана Чобану.
  • У березні 2022 року в Будинку культури села Долинське Ренійської громади було відкрито куточок пам'яті на честь односельця Степана Івановича Чобану. Інсталяція, що містить фото льотчика з біографічними даними, розміщена в кімнаті «Бойової Слави».
  • Графічний портрет Степана Чобану увійшов до Календаря 2023 року про видатних українців.
     Довідка. Український музикант з Рівного, лідер та вокаліст гурту «От Вінта!», художник, аніматор, громадський діяч, актор і сценарист Юрій Журавель створив проєкт «Знай наших», у межах якого випускає просвітницькі друковані книги, календарі, листівки та лекції на каналі в мережі YouTube, присвячені видатним українцям.
    У 2023 році до календаря-галереї увійшли портрети та цитати українців – героїв давньої та сучасної історії. На звороті кожного – короткі біографії діячів. На кожен місяць припадає по 9 персонажів. Після закінчення року сторінки календаря можна розрізати й отримати колекцію листівок.
    На сторінках календаря – пілоти Степан Чобану й Олександр Оксанченко поруч із портретами княгині Ольги, Степана Тарабалки, Олександри Тарасової, Михайла Матюшенка, Катерини Білокур, Привида Києва, Лесі Українки, Івана Мазепи, Олени Пчілки, Романа Ратушного.
    «…Я намалював Степана Івановича Чобану. Він українець молдовського походження. Я про нього взагалі нічого не знав. В інтернеті було два фото Степана Чобану і лише в ютубі я знайшов коментар, що він любив підрізати виноград на альтанці біля аеродрому. Тому так його і зобразив. Я зараз знайомий з командуванням повітряних сил «Центр». Я їх спонукаю до того, щоб в українській армії, як от в американській, з’явилася якась традиція. Приміром, щоб всі пілоти до якогось дня відрощували собі вуса. Було б класно, якби вони робили це до дня народження Чобану. Пам’ятники і вулиці – це добре, але цікаві традиції додають історичного драйву. Дуже хочеться щоб майбутні покоління шанували пам'ять про яскравого представника української нації молдовського походження», – розповів Юрій Журавель.
    Малюнки про наше сьогодення, які Юрій Журавель створює, як хронологію війни, увійдуть до книги «Сториця».
  • Портрет Героя України Степана Чобану роботи кропивницького художника Андрія Хвороста (очільник обласного осередку Національної спілки художників України) знаходиться в експозиції Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею (м. Кропивницький) на виставці «Україна: полум’я війни 2014-2023».
    Портрет Степана Івановича стане одним із експонатів Музею російсько-української війни, що планується створити в м. Кропивницький.
  • 17 вересня 2024 волонтери громадської організації «Справедливість – наш вибір» передали в постійну експозицію Музею мистецтв (м. Кропивницький) артилерійську гільзу з зображенням Степана Чобану.
    Артефакт війни розписували мураліст Олександр Брітцев та художник Федір Лагно. «Всі військові, які захищають нашу землю й загинули за неї, мають бути прославлені. Це наша історія, це те, що треба фіксувати. Степан Чобану – собою захистив Кропивницький. Це чоловік, який був взірецем мужності, і ми маємо про нього пам`ятати. Тож саме його я зобразив на гільзі, яку передали в музей», – розповів Олександр Брітцев.

***

Герой України Степан Іванович Чобану – один із найдосвідченіших льотчиків українських Повітряних Сил. Був справжнім асом і майстром льотної справи. Усі, хто знав Степана Івановича особисто, переконують, що він став Героєм ще за життя.

Степан Іванович Чобану сповідував найвищі людські цінності: людяність і справедливість, честь і гідність. Цими принципами він керувався щодня – на службі, у стосунках з людьми, у родині. Не просто говорив про них – він жив ними: жити чесно, служити з гідністю, діяти по совісті, залишатися людиною. Часто повторював своїм синам: «Запам’ятайте, діти, в будь-якій ситуацій треба залишатися людиною». У Степана Івановича було чудове почуття гумору, і навіть у важкі часи він умів зберігати оптимізм та підтримувати інших, був життєрадісним і цим заряджав усіх навколо. Його легкість у спілкуванні, відкритість і життєва мудрість робили його особливим. Він жив по совісті, з добром та повагою до кожного, і залишив по собі гідну пам’ять. Степан Іванович був офіцером не тільки за званням, а насамперед, за духом, за переконанням, за внутрішнім кодексом честі.

За словами командира 831-ї бригади тактичної авіації Олександра Мостового, «…Степан Чобану назавжди залишається в строю. Герой буде жити у пам'яті українців та серцях своїх рідних. Він оберігав нас в небі, тепер захищатиме нас із небес».

Дружина Степана Івановича Ганна Дмитрівна написала спогад про свого чоловіка. Вона, зокрема, зазначила: «Неможливо про нього описати кількома аркушами – доброти його душі вистачило б на цілий світ. У пам’яті всіх, хто його знав, він назавжди залишиться життєрадісним, усміхненим і доброзичливим. Він любив небо, родину, життя. У перші дні повномасштабної війни Степан, як і завжди, жартував і підбадьорював інших. Коли я схвильовано сказала йому: – Будь ласка, бережи себе… Він спокійно відповів: “Вони на нас напали, ми захищаємо свою Батьківщину, це моя професія. Ти знаєш, я й у мирний час міг не повернутися додому... Ти бачиш, що вони наробили?”.

Тепер, щоразу, коли піднімаю очі до неба, уявляю Степана десь там, разом із нашими хлопцями… Думаю: цікаво, він зараз готує бограч? Чи гуляє з Річардом, нашим улюбленим спанієлем, який так і не зміг жити без свого господаря…

Вірю – їм там, на Небі, у Раю, краще, ніж нам тут, на землі. Я буду чекати зустрічі. І там нас уже ніщо не розлучить».

«Лише сильним дано право на безсмертя» (О. Довженко).

Вічна пам'ять і слава Героям!

Ми завжди будемо пам’ятати всіх загиблих Героїв, які віддали своє життя за свободу та територіальну цілісність України.

 

Біографічний нарис про С.І.Чобану підготовлено на основі спогадів, наданих його дружиною Г.Д.Чобану, а також з використанням матеріалів: