Андрій Юрійович народився 3 червня 1969 року в Кіровограді в родині військових: батько – підполковник ВПС, штурман; дід – майор артилерійських військ.

У 1988 році закінчив Кіровоградський машинобудівельний технікум за спеціальністю: металообробні верстати і автоматичні лінії. Мав кваліфікацію: «технік-механік».

Проходив строкову військову службу з 05.07.1988 по 01.06.1990 рр. в Україні у військах ППО.

Після завершення служби повернувся в Кіровоград, працював на приватних підприємствах. Будував щасливе життя, знайшов своє кохання – Аллу. Одружився у 1999 році, у 2000 р. народився син Ярослав.

Андрій був турботливий, добрий, надійний, працьовитий чоловік та батько. Рідні згадують, що він вмів ставити цілі і поступово досягати свого. Захоплювався музикою, збирав вінілові платівки, колекціонував моделі автомобілів.

Коли ж російський окупант ступив на українську землю мета стала одна – захистити своїх рідних від ворога. 3 червня 2015 року на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» був призваний по мобілізації до ЗСУ.

Згідно Довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, виданій рядовому Соловйову Андрію Юрійовичу, він дійсно в період з 24.07.2015 по 28.10.2015; 12.11.2015 по 22.06.2016 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції: Луганської та Донецької областей.

В зоні бойових дій перебував 13 місяців. Проявив мужність, патріотизм, відданість українському народу та зі зброєю в руках боронив територіальну цілісність і суверенітет нашої держави.
Це засвідчує Службова характеристика на Соловйова Андрія Юрійовича:
«Військове звання: рядовий. Займана посада: Кулеметник 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини польова пошта В6250.

За час проходження служби на посаді кулеметника рядовий Соловйов Андрій Юрійович зарекомендував себе перебуваючи в зоні АТО секторі «А» з позитивного боку. Набув бойового досвіду та здатен командувати особовим складом.

Постійно подає приклад співслужбовцям та підлеглим зразковим виконанням військового обов’язку, підтримує особовий склад, озброєння та техніку взводу в постійній готовності до застосування.

Досконало знає та вміло володіє зброєю і технікою взводу, забезпечує їх правильне зберігання й експлуатацію. Постійно вдосконалює знання за фахом та методичні навички, своєю поведінкою та старанністю подає приклад зразкового виконання військового обов’язку. До інших військовослужбовців ставиться з повагою, постійно дбає про їх виконання і згуртування військового колективу.

Військові статути, накази і настанови знає та вміло керується ними в практичній діяльності. В умовах кризової ситуації не розгублюється, вміє знайти головний напрямок та прийняти правильне рішення. В складних обставинах зібраний, приймає обґрунтовані, найбільш доцільні рішення.

Наполегливий та ініціативний в роботі, має високу працездатність. Спроможний організувати підлеглих на якісне виконання поставлених завдань. Поставлені завдання виконує точно і в строк, при виконанні службових обов’язків виявляє творчість, активність і наполегливість.

Брав участь в антитерористичній операції на територій Луганської та Донецької областей. Здатний до самокритичної оцінки своїх дій».
Командир 7 механізованої роти; 3 механізованого батальйону. 2016 рік.

1 липня 2016 року командир в/ч п п В6250 нагородив Грамотою рядового Соловйова Андрія Юрійовича «За сумлінне виконання службових обов’язків у зоні проведення антитерористичної операції на території Луганської області, зразкову військову дисципліну, особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі».

Андрій Соловйов відзначений державними нагородами:

• Нагрудним знаком «Учасник АТО» (відзнака Начальника Генерального Штабу ЗСУ);
• Нагрудним знаком «За участь в Антитерористичній операції» (відзнака Президента України), якою нагороджений за безпосередню участь у бойових зіткненнях в зоні проведення антитерористичної операції на сході України, оборону української землі від російсько-терористичних військ;
• Пам'ятною медаллю «За оборону Щастя» (№440). Нагороджений 24 червня 2016 року.

Родина Андрія Юрійовича зберігає шеврони тих військових підрозділів, у яких він воював:

• «92-га Окрема Механізована Бригада. Луганська область»
• «АТО. Оперативно тактичне угрупування. Луганськ»
• 21-й окремий мотопіхотний батальйон «Сармат» (21 ОМПБ, в/ч А2962, пп В2604).

7 липня 2016 року Андрій Юрійович був звільнений зі ЗСУ, демобілізований в запас.

За роки участі в АТО/ООС А.Ю. Соловйов став досвідченим військовим, хоча ніколи не був ним за фахом.

В Льотній академії НАУ працював з 2017 року. 22 листопада прийнятий на посаду стрільця служби авіаційної безпеки.

Андрій Соловйов став на захист Батьківщини з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. 27 лютого 2022 року був мобілізований.

Служив навідником станкового протитанкового гранатомету в 56-й окремій мотопіхотній Маріупольській бригаді (56 ОМПБр, в/ч А0989, пп В2095).

Побратими розповіли, що він був взірцем того, як потрібно виконувати свій військовий обов'язок, прикладом мужності та героїзму. Під час виконання бойових завдань був сміливим і рішучим, не пасував перед небезпекою.

20 червня 2022 року, під час руху вантажний автомобіль ГАЗ-66, в якому знаходився Андрій Юрійович, підірвався на міні. У цій машині перевозилась певна кількість боєприпасів, які здетонували.

У Сповіщенні сім’ї загиблого повідомлялось, що Соловйов Андрій Юрійович, виконуючи бойові завдання, здійснюючи заходи з національної безпеки і оборони , відсічі і стримуванні збройної агресії РФ, загинув 20.06.2022 року.

На місці загибелі Андрія Юрійовича, у н.п. Новодонецьке Краматорського району Донецької області, велись активні бойові дії, через ці обставини неможливо було забрати тіло. Перевозять загиблих із окупованих територій лише шляхом офіційного обміну між обома сторонами. Залишається сподіватись, що невдовзі тіло Андрія Юрійовича повернеться до рідної домівки і сім’я, близькі та друзі зможуть гідно з військовими почестями провести чин поховання.

Без сина залишилась мама – Тамара Андріївна, без чоловіка дружина – Алла Миколаївна, без батька – син Ярослав (у 2024 році закінчив ЛА НАУ та отримав диплом магістра, ОПП «Аварійне обслуговування та безпека на авіаційному транспорті»), без дідуся – онук Юрій (2020 р.н.).

Друзі та колеги пам’ятатимуть про Андрія Юрійовича як про порядну, шляхетну, добру людину.

Низько вклоняємося Герою за його подвиг та самопожертву заради Великої Перемоги України!

Олексій Валерійович народився 12 лютого 1983 року в місті Кіровоград Кіровоградської області. Батько був військовим і деякий час родина мешкала в Угорщині. Там маленький Олексій вперше побачив літаки на військовому летовищі, куди інколи приїздив із татом. З раннього віку проявляв інтерес до авіаційної техніки.

Після повернення сім’ї в Україну батько Олексія працював на авіабазі Канатове. Юнак користувався кожною можливістю побувати на аеродромі. У своїх мріях вже був авіатором, залюбки одягав пілотку і при нагоді, коли бачив військового, обов'язково віддавав честь.

У 1990 році вступив до ЗОШ № 11 м. Кіровограда (нині КЗ «Ліцей "Муніципальний колегіум" Кропивницької міської ради»). Добрий, комунікабельний, завжди мав багато друзів, намагався зацікавити їх своїм захопленням технікою. Відвідував технічний гурток, вчився збирати велосипеди, мотоцикли. У старших класах свій вільний час приділяв реставрації автомобілів. Пізніше це хобі переросло у власну справу: зумів відновити батьківську Волгу, яка підлягала утилізації. У автолюбителів мав високу репутацію «майстра – золоті руки».

Любив історію, багато читав, займався танцями, грою на акордеоні. Часто з друзями ходили на риболовлю.

У 2000 році вступив до Державної Льотної Академії України (нині УДЛА). 2005 року Олексій закінчив ДЛАУ і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Виробництво, технічне обслуговування та ремонт повітряних суден і авіадвигунів» та здобув кваліфікацію інженера по експлуатації повітряних суден (систем ПС).

2006 року був прийнятий на посаду авіаційного техніка з експлуатації літака та двигуна в Авіаційно-технічну базу (АТБ) ДЛАУ. Постійно підвищував свій професійний рівень. У подальшому був переведений на посаду інженера цеху оперативного, періодичного технічного обслуговування.

Освоїв експлуатацію типів літаків: Ан-2, Ан-24, Ан-26, Ан-30, Ан-32, Ан-74, Як-52, НАРП-1, Diamond DA-40, DA-42, K-10, Л-410, Cessna-172.

В межах службових обов’язків Олексій побував у багатьох країнах.

Був доброзичливим, завжди готовий допомогти, за що здобув повагу серед колег і друзів.

З майбутньою дружиною Надією познайомився у 2004 році. У 2010 році одружився, був дбайливим, люблячим, чуйним чоловіком. У 2012 році народилася донечка Софія. Тато запам'ятався дитині цікавими розповідями, сам створював казкові сюжети, завжди мав відповіді на різноманітні питання як у сфері науки, так і літератури.

Планував відкрити свою автомайстерню. Придбав кілька станків та самотужки навчився виточувати різні деталі, виготовляв запчастини під замовлення.

З початком повномасштабного вторгнення рф проти України продовжував працювати в Льотній академії НАУ та долучився до волонтерської допомоги військовим. У вільний від основної роботи час виготовляв гвинти, варив люки для винищувачів з авіабази у Канатово.

Призваний на військову службу 1 серпня 2022 року. Проходив підготовку у Навчальному центрі на території Одеської області. Був розподілений у 79-ту окрему десантно-штурмову бригаду (Миколаївська область) на посаду командира взводу. Мав позивний «Льотчик».

Брав участь у бойових діях на Донецькому напрямку, під час боїв за місто Мар’їнку (Покровський район Донецької області) отримав контузію.

Оберігаючи від хвилювань свою родину, говорив, що служить у безпечному місці в авіаційній частині.

У період 15.12.2022 – 11.02.2023 рр. пройшов навчання у Військовій академії (м. Одеса) за програмою підготовки курсу підвищення кваліфікації офіцерів ЗСУ (командири рот) за спеціальністю: бойове застосування аеромобільних (повітрянодесантних), десантно-штурмових, гірсько-піхотних і морської піхоти з'єднань, військових частин, підрозділів.

У лютому 2023 р. переведений до 82-ї окремої ДШБр (сформована на початку 2023 року на базі 3-ї батальйонно-тактичної групи), був призначений на посаду командира роти.

У лютому-березні 2023 р. пройшов навчання у Німеччині. Німецький Бундесвер провів своєрідний експрес-курс для українських військових: підрозділи проходили тренування на німецьких БМП «Marder» переважно на полігоні школи танкових військ у Мюнстері, що у Нижній Саксонії. Підготовка військових була синхронізована з передачею Україні бойової техніки. По 12 годин на день та шість днів на тиждень: Олексій разом з кількома сотнями українських військових пройшов інтенсивний курс з вивчення основ обслуговування та експлуатації бойової техніки.

Практичні заняття відбувалися на танкових симуляторах, військовослужбовці ЗСУ також мали можливість випробувати набуті навички безпосередньо на бойових машинах. Під час тренінгів вчилися поводженню з транспортним засобом і його системами озброєння, а також усуненню несправностей і основам обслуговування.

О.В. Пашкевич у складі представників Міністерства оборони України брав участь в отриманні і обкаті нової техніки, зокрема, БМП «Marder».

Бригада, в якій проходив службу Олексій, оснащена різними видами техніки: броньовані машини піхоти – американський «Страйкер» (Stryker), німецький «Мардер» (Marder), піхотні тягачі США М113, британські «Челенджери» (Challenger) тощо.

Своїми спогадами про Олексія поділився його побратим із позивним «Змій»: «У нашому підрозділі багато техніки, він знав всю систему машини, допомагав інженерний хист. Якщо якась техніка виходила з ладу, наш командир не буде їсти і спати, поки не відремонтує, головний пріоритет – постійна підтримка боєздатності техніки. Як командир роти – він був золотою людиною. Для нас усіх був як батько».

Олексій охоче ділився з підлеглими своїми знаннями. Дбав про побратимів, для кожного знаходив час. За це його поважали і цінували оточуючі.

З серпня 2023 року 82-а окрема десантно-штурмова бригада проводила контрнаступальні дії на одній із найважливіших ділянок фронту – Запорізькому напрямку. Разом з іншими бригадами їм вдалося звільнити ключові населені пункти, зокрема, село Роботине.

В результаті одного з авіаударів рф по позиції, де знаходився О.Пашкевич, його підрозділ зазнав значних втрат. У Олексія стався важкий серцевий напад. Але він відмовився від транспортування до шпиталю, медики рятували його в польових умовах: кілька діб ставили крапильниці в окопі. І за таких обставин Олексій Валерійович продовжував керувати діями підпорядкованої йому роти.

Востаннє Олексій спілкувався у Viber з дружиною Надією 23 жовтня 2023 р. Вона зберігає цю переписку, там останнє освідчення в коханні один одному… Того вечора Олексій відповів Надії о 18:15, а потім ще раз о 20:12, перед виходом на завдання. Писав про свої сподівання на кількаденну відпустку. Вдома він не був з 28 жовтня 2022 р. Навіть у подарунок для батька купив пляшку коньяку.

Увечері 23 жовтня Олексій після виконання завдання вивів своїх підлеглих до безпечного місця, а сам з військовим зв'язківцем повернувся на позицію; о 3:00 годині ночі ворожий безпілотник виявив їхнє розташування та скинув вибухівку.

Родина Олексія дізналася про обставини його загибелі з Витягу із наказу №311 від 31.10.23 командира в/ч А2582: «Лейтенант Пашкевич Олексій Валерійович, призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період, командир 1-ї десантно-штурмової роти 1-го десантно-штурмового батальйону військової частини А2582 загинув 24 жовтня 2023 року внаслідок ураження системою скиду БпЛА противником, в ході виконання бойового завдання, а саме ведення штурмових (наступальних) дій поблизу населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області».

Чин похорону відбувся 27 жовтня 2023 року на Алеї Слави Далекосхідного кладовища у м. Кропивницький.

На церемонії поховання свого командира були присутні 5 побратимів, яких він врятував ціною власного життя.

Для родини та близьких Олексій Валерійович назавжди залишиться найкращим сином, чоловіком, батьком, братом, другом, побратимом.

Ми схиляємо голови перед подвигом Олексія Валерійовича Пашкевича. Поділяємо біль і гіркоту непоправної втрати з сім’єю Героя. Світла пам'ять і вічна слава полеглому захисникові вільної та незалежної України!

Артур Володимирович народився в м. Кіровоград 10 лютого 1967 року. Закінчив ЗОШ № 16. Працював на заводі дозуючих автоматів, через 1 рік був призваний до лав радянської армії. Проходив строкову службу з 1985 по 1987 роки спочатку в Прибалтиці, а потім виконував «інтернаціональний обов’язок» в Демократичній Республіці Афганістан (повітряно-десантні війська, в/ч п п 37072).

Після звільнення з військової служби повернувся в Кіровоград, працював таксистом.

Невдовзі одружився, народився син, якого назвали на честь батька – Артуром.

Після розлучення одружився вдруге, у цьому шлюбі народився син Віктор. Але сім’я розпалась. Родинне щастя Артур Володимирович знайшов з Оксаною, у них народилась донька Тетяна.

Зі спогадів рідних Артура Володимировича, він мав хист до ремонту техніки, свій автомобіль завжди лагодив самостійно; у вільний час любив збирати гриби, із «тихого полювання» повертався не тільки з грибами, а й букетами лісових та польових квітів. Захоплювався вирощуванням кактусів. Багато читав, перевагу надавав художній літературі.

У 2018 році Артур Володимирович став дідусем: у старшого сина Артура та його дружини Наталії народилась донька Варвара.

В Льотній академії НАУ Артур Володимирович працював з травня 2019 року на посаді стрільця служби авіаційної безпеки.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист України (мобілізований до ЗСУ 04.03.2022 р.).

Воював у складі 9-го окремого стрілецького батальйону в/ч А7093. Батальйон вів бої в околицях міст Северодонецк та Лисичанськ Луганської області.

Маючи досвід військової служби в Афганістані, для побратимів був наставником, допомагав, піднімав бойовий дух, чим заслужив повагу й авторитет.

Про останній бій Артура Володимировича родині розповіли товариші по зброї: 21 травня, під час ворожого обстрілу, у бійця, що знаходився неподалік на позиції, заклинило кулемет. Артур Володимирович вискочив зі свого окопу на допомогу і був смертельно поранений.

У сповіщенні про загибель, повідомлялось: «Ваш чоловік солдат Ільченко Артур Володимирович, виконуючи бойові завдання, здійснюючи заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії РФ загинув 21.05.2022 року у районі смт. Тошківка Сєвєродонецького району Луганської області».

Похований на Алеї Слави Далекосхідного кладовища у м. Кропивницький.

Указом Президента України від 12 жовтня 2023 року № 688 Ільченко Артур Володимирович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Дякуємо за подвиг і низько схиляємо голови у глибокій пошані перед світлою пам’яттю Героя!

Ринат народився 1 травня 1989 року в м. Кіровоград.

Закінчив у 2004 році загальноосвітню школу I-III ступенів № 25 навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступенів № 25, природничо-математичний ліцей».

У 2012 р. здобув спеціальність кухаря у Кіровоградському ПТУ №18.

Ринат був старанним та працьовитим, піклувався про маму Олену Леонідівну, яка виховувала сина самотужки. Про нього відгукувались як про вірного та надійного друга й товариша.

Ще з шкільного віку захоплювався музикою, писав пісні; організував реп-групу «Думки вулиць». Його творчість мала шанувальників, групу запрошували з концертами на різні майданчики міста.

14 серпня 2015 року Ринат Ігорович був призваний до лав ЗСУ по мобілізації. Безпосередньо брав участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей з 2 жовтня 2015 року.

У вересні того ж року пройшов вишкіл у навчальному підрозділі в/ч., йому було присвоєно класну кваліфікацію «Заступник командира бойової машини БМП-1 III класу».

Воював у складі 53-ї окремої механізованої бригади 3-го батальйону 7-ї роти в/ч В0927.

З характеристики на молодшого сержанта, заступника командира бойової машини БМП-1 Фасхутдінова Р. І.: «…Зарекомендував себе як дисциплінований, патріотично налаштований, психічно урівноважений, відповідальний боєць. В колективі та у командного складу користувався повагою, відповідально виконував накази, виявляв мужність і витримку, зваженість і винахідливість в бойовій ситуації. Отримував подяки та заохочення від командування».

В цей час відбулися зміни в особистому житті Рината: кохана дівчина Анна приїхала до нього на передову, а вже через тиждень вони побралися. 2016 року у Рината народилася донька Валерія. З цієї нагоди командування підрозділу надало відпустку і молодий батько кілька днів провів у родинному колі.

15 жовтня 2016 р. Ринат був звільнений (демобілізований) у запас. Під час перебування у зоні бойових дій стан здоров’я погіршився: давалися взнаки хронічні захворювання серця та шлунково-кишкового тракту. У лютому 2017 р. призовною медичною комісією при Кропивницькому МВК Фасхутдінов Р.І. визнаний непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку за гр. II.

Працював у Кропивницькому на різних роботах, був щасливий з дружиною та донькою. Не втрачав зв’язок з побратимами, долучився до волонтерської спільноти.

27 квітня 2017 року Ринат Ігорович відзначений Почесною грамотою Кіровоградської обласної державної адміністрації та обласної ради «за особисту мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України та вірність військовій присязі».

Незважаючи на підірване за роки війни здоров’я, Ринат намагався повернутись на фронт боронити Україну. Як згадує мама Героя, після лікування його стан дещо покращився і завдяки наполегливості наприкінці грудня 2017 року він домігся підписання контракту та був зарахований у ЗСУ. Молодший сержант Р. Фасхутдінов проходив службу у в/ч А0536 до завершення строку контракту – 27 жовтня 2018 р.

24 серпня 2018 р. з нагоди Дня Незалежності України командир військової частини полковник О. Грузевич нагородив Рината Почесною грамотою «за високий професіоналізм, розумну ініціативу та зразкову військову дисципліну, проявлені при виконанні службових та бойових завдань під час участі в Операції Об'єднаних сил на території Луганської області».

Після повернення додому понад рік Ринат відновлювався, неодноразово проходив лікування.

18 січня 2020 року уклав контракт про проходження військової служби у ЗСУ строком на 1 рік. Солдат Фасхутдінов Р. служив водієм-заряджаючим 6-го розрахунку реактивної артилерійської бойової машини 2-го реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї бригадної артилерійської групи. Однак 2 квітня 2020 р. через погіршення стану здоров’я був звільнений з військової служби у запас.

Згідно висновків Кіровоградської обласної МСЕК № 1 від 24 травня 2021 р. була встановлена 3-тя група інвалідності. У документі вказана причина інвалідності: «захворювання, пов’язані з захистом Батьківщини».

Того ж року Ринат Ігорович вступив до Льотної академії НАУ. Був зарахований з 1 вересня 2021 р. курсантом 1-го курсу денної форми здобуття освіти факультету авіаційного менеджменту, освітньо-професійна програма «Аварійне обслуговування та безпека на авіаційному транспорті» (811 гр.).

Але здобути омріяний фах Ринат не встиг. Важкі хвороби, отримані внаслідок війни, забирали сили. 25 січня 2023 р. він помер. Похований у м. Кропивницький на Далекосхідному кладовищі.

Учасник бойових дій Фасхутдінов Ринат Ігорович відзначений державними нагородами України:
Відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції»;
Нагрудним знаком до Почесної грамоти Кіровоградської обласної державної адміністрації і обласної ради.

Без сина залишилася мама Олена Леонідівна, без батька – донька Валерія.

Ми схиляємо голови в молитві за душі наших Героїв, які загинули, захищаючи територіальну цілісність та Незалежність України.

Андрій народився 13 грудня 1999 року в селі Саксагань П’ятихатського району Дніпропетровської області.

У 2006 році пішов до першого класу Саксаганської ЗОШ I-III ступенів. У шкільні роки приймав участь в районних олімпіадах, Міжнародному учнівському конкурсі юних істориків «Лелека», Всеукраїнській олімпіаді «Олімпус» з географії, займав призові місця. Мав лідерські здібності, був старостою класу.

Здобував перемоги на мистецьких конкурсах у номінації «Живопис». Відділ культури та туризму П’ятихатської райдержадміністрації відзначив Андрія Грамотою «за значний внесок у розвиток художньої творчості, пропаганду естетичної і духовної культури, творчу ініціативу та виконавську майстерність».

З 2015 по 2017 роки навчався у КЗО «Криворізький обласний ліцей-інтернат для сільської молоді» на фізико-математичному факультеті. Був учасником Всеукраїнських олімпіад з фізики, математики; Міжнародному математичному конкурсі «Кенгуру» (2016, 2017 рр.) та показував відмінні результати.

Андрій був постійним учасником спортивних змагань; у складі команди виступав у міських та обласних іграх з волейболу «Олімпійські надії», нагороджувався грамотами та медалями.

У 2017 вступив до Кіровоградської льотної академії Національного авіаційного університету. Навчався на факультеті «Організація повітряного руху» за спеціальністю 272 «Авіаційний транспорт», ОПП «Управління повітряним рухом».

З першого курсу виконував обов’язки старшини групи. Андрій ніколи не зупинявся, вдосконалюючи свої вміння та навички: поглиблено вивчав англійську мову, відвідував навчальні курси «Aerolingua»; активно займався спортом, входив до складу волейбольної команди, захоплювався тенісом.

Проходив навчальну практику в міжнародних аеропортах Бориспіль та Харків.

За результатами успішного складання тесту з англійської мови у травні 2021 р. отримав сертифікат 4-го рівня володіння мовою за шкалою IКАО.

З 2019 по 2021 роки пройшов повний курс військової підготовки в Льотній академії НАУ за програмою підготовки офіцерів запасу. Після складання Військової присяги на вірність Українському народові 29 серпня 2021 року Андрію було присвоєно первинне офіцерське звання «молодший лейтенант запасу». З нагоди складання присяги командир в/ч А4465 (м. Миколаїв) полковник С.Самойлов нагородив курсанта навчальної роти навчальних зборів Тарана Андрія Грамотою за високі показники в навчанні, зразкову військову дисципліну, активну участь у житті навчальної роти.

У червні 2021 року здобув кваліфікацію: ступінь вищої освіти «Бакалавр» (з відзнакою). Того ж року вступив до магістратури Льотної академії на денну форму здобуття освіти.

Вів здоровий спосіб життя, багато читав, цікавився психологією; любив подорожувати, відкривати для себе нові обрії, залюбки відвідував музеї, театри. Був активним учасником мистецького життя ЛА НАУ. Нагороджений грамотою за активну участь в роботі БК «Авіатор», показану високу художню майстерність при виконанні ролі у виставі «Соколе мій сонце моє».

Андрій займав активну громадянську позицію, пропагував серед однокурсників вживання української мови в усіх життєвих сферах, був справжнім патріотом.

У період навчання Андрій працевлаштувався у ПрАТ «Авіакомпанія “Українські вертольоти”» на посаду диспетчера пункту забезпечення польотів та перельотів департаменту льотної експлуатації.

У 2022 році закінчив ЛА НАУ та отримав диплом магістра (з відзнакою), здобув професійну кваліфікацію «Інженер з управління повітряним рухом, інженер-дослідник».

Андрій 16 березня 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ. Після двох місяців загальної підготовки у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного був направлений для проходження військової служби до військової частини А 4712 118-ї бригади. Призначався на посади помічника начальника штабу, командира розвідувального взводу першого механізованого батальйону. Мав позивний «Деймос». Брав участь у найзапекліших боях на Запорізькому напрямку.

Сумлінно виконував свої обов’язки, завжди і у всьому був першим, став прикладом для своїх підлеглих, дослухався до їх думки та підтримував їх.

17 серпня 2023 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області, Андрій проводив медичну евакуацію поранених бійців під масованим мінометним обстрілом. У той день йому вдалося врятувати життя 8 побратимів, але ціною власного життя. Загинув, як воїн, бо зі зброєю в руках. Віддав життя за ближніх своїх.

Родина загиблого Героя отримала Сповіщення «… про те, що молодший лейтенант Таран Андрій Сергійович загинув 17.08.2023 року під час виконання бойового завдання, в результаті ворожого авіаобстрілу керованими авіабомбами, в районі населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області».

Поховали офіцера в рідному селі.

Без люблячого сина та брата залишилися батько Сергій Григорович, мати Інна Валеріївна, сестра Ольга.

8 квітня 2024 року Президент України підписав указ про нагородження Тарана Андрія Сергійовича орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Андрій був неймовірно яскравою особистістю. Люблячий син, справжній друг, мужній ВОЇН. «Деймос» завжди говорив: «Хто, як не я?». Сумуємо, що життєвий шлях Андрія такий короткий, але водночас дякуємо йому за відвагу, захист і відданість боротьбі. Віримо, що його світле життя буде прикладом для кожного з нас.

В пам’яті усіх, хто знав Андрія, він назавжди залишиться людиною слова, честі, гідності, великої сили духу; доброю щирою людиною, яка ніколи не втрачала віри у Перемогу України.

Сергій народився 3 квітня 1999 року в м. Кіровоград Кіровоградської області.

Хлопець був старшою дитиною в родині – підтримкою та опорою для батьків, захисником для молодшого братика Максима.

Свою сумлінність і старанність проявляв юнак і під час навчання. У 2016 році здобув повну загальну середню освіту у комунальному закладі «Навчально-виховне об’єднання №33 “Загальноосвітня школа I-III ступенів”, дошкільний навчальний заклад Кіровоградської міської ради Кіровоградської області».

Класна керівниця Сергія Валентина Ланецька згадувала, що він завжди був у центрі шкільних подій, його дуже цінували вчителі, поважали однокласники. Був душею школи.

Батьки Сергія зберігають, як святі реліквії, численні грамоти, медалі, кубки, здобуті на олімпіадах та конкурсах. Сергій цікавився історією (у 2013 р. нагороджений сертифікатом за активну участь у Міжнародному учнівському конкурсі юних істориків «Лелека»), математикою (у 2014 році брав участь у міжнародному математичному конкурсі і показав добрий результат, що засвідчує сертифікат Міжнародної асоціації «KANGOUROU SANS FRONTIERES»).

Вагомими були спортивні досягнення. Брав участь у кубку України з футболу «Євро-2012 серед школярів», був учасником Олімпійського Дня, який проводився під егідою Національного олімпійського комітету України.

Залишилися десятки дипломів, якими нагороджувався Сергій за зайняті призові місця на міських та обласних змаганнях з дзюдо, чемпіонатах з волейболу, жонглювання м’яча, дуйболу, хокею на столі.

У 2016 році Сергій вступив до Льотної академії НАУ на денну форму навчання факультету обслуговування повітряного руху.

Колишні однокурсники пригадують Сергія як позитивну, добру та порядну людину. Він брав участь у наукових курсантських конференціях, виховних заходах національно-патріотичного спрямування. Продовжував вдосконалювати свої спортивні навички.

У Наказі «Про завершення навчання курсантів набору 2016 року денної форми навчання факультету обслуговування повітряного руху освітнього ступеня “Бакалавр ”» йдеться: «На підставі рішення Екзаменаційної комісії для проведення атестації випускників 2020 року факультету ОПР денної форми навчання спеціальності “Авіаційний транспорт” Довгенко Сергію Віталійовичу, який успішно виконав освітньо-професійну програму “Аварійне обслуговування та безпека на авіаційному транспорті” (861 н/г), Присудити освітній ступінь бакалавра за спеціальністю 272 “Авіаційний транспорт”, Присвоїти кваліфікації бакалавра з авіаційного транспорту, диспетчера координаційного центру пошуку і рятування / техніка з аварійно-рятувальних робіт, оператора технічних засобів контролю на безпеку і Видати диплом бакалавра встановленого зразка».

Попереду було багато планів, поряд – люблячі батьки, кохана дівчина Дарина. Але російська військова агресія проти України перекреслила мирне життя, Сергій пішов захищати Батьківщину.

На військову службу призваний Кропивницьким міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Кіровоградської області 7 квітня 2022 року.

Для проходження служби був направлений у м. Володимир Волинської області – місце дислокації 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого (військова частина А1008).

Про бойовий шлях, який пройшов Сергій, дізнаємось із довідки, виданої командиром в/ч А1008: «…лейтенант Довгенко Сергій Віталійович в період з 16.07.2022 року по 11.01.2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в районі населених пунктів Донецької області: Васюківка, Мазанівка, Білокузьминівка, Виїмка, Соледар; населених пунктів Харківської області: Іванівське, Кам’яна Яруга, Куп’янськ, Дворічне, Петропавлівка, Глушківка, Піщане».

11 січня 2023 року поблизу села Піщане на Харківщині автомобіль, в якому повертався із завдання командир зенітно-ракетного взводу, лейтенант Сергій Довгенко, потрапив під ворожий обстріл. Отримані офіцером ушкодження виявилися несумісними з життям. Якими важкими були травми, можна переконатись по водійському посвідченню, що знаходилось в кишені Сергія: пластик розірваний ворожим уламком…

У витягу з Наказу командира військової частини А1008 від 20.01.2023 йдеться: «Лейтенанта за призовом по мобілізації Довгенка Сергія Віталійовича, командира зенітного ракетного взводу 2-го стрілецького батальйону, який загинув 11 січня 2023 року в результаті вибухової травми, ушкоджень внаслідок дій передбачених законом та воєнних операцій, з 12 січня 2023 року виключити зі списків особового складу частини. Смерть пов’язана з виконанням обов’язків військової служби».

Поховали Сергія 17 січня 2023 року у м. Кропивницький на Алеї Слави Далекосхідного кладовища.

Президент України Володимир Зеленський Указом № 432 «Про відзначення державними нагородами України» від 18 липня 2023 року нагородив Довгенка Сергія Віталійовича орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня (посмертно).

У Сергія залишилися батько Віталій Васильович, мати Ольга Григорівна, брат Максим.

Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль і гіркоту від втрати рідної близької людини…
Та хай добрий, світлий спомин про Захисника України стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав, любив і шанував Сергія Довгенка.

Андрій народився 26 лютого 2000 року в с. Хмельове Маловисківського (нині Новоукраїнського) району Кіровоградської області.

2005 року у 5-річному віці став першокласником Хмелівської загальноосвітньої школи I–III ступенів Маловисківської районної ради (нині Хмелівський ліцей).

Мав гарні результати навчання, що відзначено численними грамотами, зокрема:
- Похвальною грамотою Міністерства освіти і науки України за особливі досягнення у вивченні фізичної культури (2016 рік);
- Грамотою дирекції Хмелівської загальноосвітньої школи «за активну участь у спортивному житті школи, участь у районних змаганнях та показаних високих спортивних результатах» (2016 рік).

Захоплювався футболом, тенісом, більярдом. Мав хист до малювання та художньої фотографії. Любив домашніх тварин, змалечку біля Андрія завжди були його пухнасті і пернаті друзі.

Андрій піклувався про свого молодшого братика Дмитра, був для нього незаперечним авторитетом.

Після здобуття повної середньої освіти у 2016 р. вступив до Льотної Академії НАУ на спеціальність «Авіаційний транспорт».

Андрію вдавалося поєднувати сумлінне навчання з роботою аби забезпечити свої потреби у коштах та ще й раз від разу, приїжджаючи до рідної домівки, милувати подарунками батьків та брата.

Пройшов на контрактній основі навчання на кафедрі військової підготовки Льотної академії НАУ за програмою підготовки офіцерів запасу. Після складання Військової присяги на вірність Українському народові, Андрію було присвоєно первинне офіцерське звання «молодший лейтенант запасу».

А.Д. Грядюшко закінчив у червні 2020 року ЛА НАУ і здобув кваліфікацію: ступінь вищої освіти Бакалавр. Спеціальність «Авіаційний транспорт», ОПП «Аварійне обслуговування та безпека на авіаційному транспорті».

Через необхідність фінансово підтримати родину (важкий перебіг хвороби бабусі потребував значних коштів на лікування) Андрій поїхав працювати за кордон. Наприкінці 2021 року повернувся в Україну, готувався до вступу в магістратуру ЛА НАУ.

З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну Андрій долучився до тероборони рідного села Хмельове, а на початку березня був мобілізований до лав ЗСУ.

З довідки, виданої Новоукраїнським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки: «Молодший лейтенант Грядюшко А.Д. 09 березня 2022 року призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період та направлений для проходження військової служби до 4-ї окремої танкової бригади в м. Черкаси».

Грядюшко А.Д., проходив службу у в/ч А7015, приймав безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії) з 10 квітня 2022 року в Донецькій області:
- с. Новопіль, Донецька область (оборона);
- позиції н.п. м. Авдіївка, Донецька область (оборона);
- напрямок Мар'янки н.п. Максимільяновка, Донецька область (оборона);
- працювали з танками, які вели вогонь з закритих позицій у н.п Суха Балка, Донецька область (оборона);
- позиції у н.п. Піски, Донецька область (оборона);
- н.п. Яковлівка, Донецька область.

Ці дані підтверджуються довідкою, виданою начальником штабу військової частини А7015.

Андрій Грядюшко (позивний «Душман») був командиром 3-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти механізованого батальйону 4-ї окремої танкової бригади.

Грамоти та подяки від командування засвідчують звитягу молодого лейтенанта.

6 травня 2022 року командир в/ч А7015 полковник І. Єгоров нагородив грамотою молодшого лейтенанта Грядюшко Андрія Дмитровича «…За сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків, проявлену особисту мужність та героїзм, стійкість та рішучість при виконанні військового обов’язку в умовах, пов’язаних з ризиком для життя під час заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії росії та з нагоди святкування Дня піхоти».

16 серпня 2022 р. до Смолінської селищної ради Новоукраїнського району надійшов лист-подяка батькам Андрія від командування військової частини А 7015, у складі якої проходив військову службу їх син: «Висловлюємо Вам щиру вдячність за виховання сина, Андрія Грядюшка, надійного захисника Батьківщини, який чесно та сумлінно виконує свій військовий обов’язок, захищаючи суверенітет та територіальну цільність України. Ваш син Андрій є прикладом для майбутніх поколінь, зразком справжнього героїзму та самовідданого служіння Україні».

У вересні 2022 р., знаходячись в зоні бойових дій, успішно склав вступні іспити (он-лайн) та був зарахований до магістратури Льотної академії НАУ курсантом 1-го курсу (881н/г) денної форми здобуття освіти факультету авіаційного менеджменту за спеціальністю «Авіаційний транспорт», освітньо-професійною програмою «Аварійне обслуговування та безпека на авіаційному транспорті» за рахунок держбюджету (Витяг з наказу №769/о від 25 вересня 2022 року «Про зарахування на навчання»).

Ставши здобувачем вищої освіти денної форми навчання продовжував воювати у своєму підрозділі. Побратимам говорив: «Я не залишу своїх хлопців! Україна понад усе!».

Для командира взводу лейтенанта А. Грядюшко найголовнішим завданням, пріоритетом всіх його управлінських рішень було збереження життя і здоров’я особового складу.

17 жовтня Андрій підвіз на позицію боєприпаси і прийняв бій разом із солдатами свого підрозділу. Під час виконання бойового завдання в районі н.п. Яковлівка, Бахмутського району, Донецької області Андрій отримав важке поранення, не сумісне з життям (після реанімаційних дій було констатовано смерть).

Кожного дня упродовж березня – жовтня мама Андрія Людмила Михайлівна через месенджери тримала зв’язок із сином. В останнє спілкувалися 16 жовтня, Андрій вів колону на Бахмут.

Того трагічного дня 17 жовтня серце мами особливо щеміло. Вона писала синові повідомлення: «Люблю тебе, синочок». Зранку 18-го: «Люблю тебе синочок. Бережи себе» та увечері: «Люблю тебе, мій синулічка». Але Андрій не прочитав ці сповнені вселенської материнської любові слова…

Через кілька днів родина отримала страшну звістку: «Сповіщаю Вас зі скорботою про те, що Ваш син лейтенант в/ч А7015 Грядюшко А.Д., 2000 р.н. командир 3 механізованого взводу 2 механізованої роти механізованого батальйону вірний військовій присязі загинув 17.10.2022 р. під час виконання бойового завдання в районі н.п. Яковлівка, Бахмутського р-ну Донецької обл.».

Чин похорону відбувся 24 жовтня 2022 р. в н.п. Хмельове.

Побратим Андрія, який не зміг приїхати з передової, щоб провести в останню путь свого командира, написав Людмилі Михайлівні такі слова: «…перед Вами ми стаємо на коліна і просимо вибачення, що не змогли зберегти нашого Командира... З ним ми ходили в бій і виходили з бою без жодної втрати…».

Завжди усміхнений, добрий, чесний, цілеспрямований, надійний, працьовитий, доброзичливий, мужній, готовий захищати свою країну, кожного з нас…

Лейтенант Грядюшко Андрій Дмитрович нагороджений почесною відзнакою командира військової частини «За оборону Авдіївки» (посмертно).

Пам’ять не обмежується часом. Героїзм не обмежується віком!

Шлях воїна − захисника й патріота Батьківщини, вивів Андрія у когорту безсмертних Героїв України й увічнив назавжди у пам’яті усіх, хто знав його.